ТРО "Телефакт"

Поховайте та вставайте, 

Kайдани порвіте 

І вражою злою кров'ю 

Волю окропіте. 

І мене в сімї великій

В сім’ї вольній, новій,

Незабудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Організаторами цього культурного заходу були:

• · Самбірська райдержадміністрація

• · Самбірська міська і районна ради

• · Управління культури Самбірської міської ради

• · Відділ культури Самбірської райдержадміністрації

• · Районний народний дім.

З вітальними словами до присутніх звернулися: мер Самбора Тарас Копиляк, голова райдержадміністрації Іван Білак, голова місцевого товариства «Просвіта» Олександра Сумарук.

Виступали колективи Самбірського Народного районного дому. Захід розпочала народна хорова чоловіча капела «Дзвін» (керівник Богдан Гивель). У їх виконанні прозвучали такі відомі твори як «Заповіт», «Орле сизокрилий», «Закувала та сива зозуля». Також такі відомі пісні як «Доля» та «Над Дніпровою сагою» прозвучали у виконанні народного гурту «Кредо», а «По діброві вітер виє», «Якби мені черевички» та «Нащо мені чорні брови» - у виконанні народного жіночого ансамблю «Лада». Своєю мелодією зачарували: народний камерний оркестр «Тігас» (керівник Володимир Серединський) та народне тріо бандуристів (керівник Ірина Дурягіна). З особливим піднесенням прозвучали сучасні пісні «Я України син» та «Шлях до Тараса» у виконанні Валерія Іващука і Михайла Дякуна.

Вшанувати пам'ять Великого Кобзаря зібралося чимало людей. Було затишно і гордо за те, що ми не забуваємо нашого великого генія, провідника нації та духовного батька сучасного українського народу, який присвятив своє життя збереженню і поширенню самобутньої народної мудрості. 

Згодом відбулося покладання квітів до пам’ятника нашого Великого Кобзаря.

Усе знесла й перемогла
його любові сила.
Того великого вогню
і смерть не погасила.

Після смерті Тарас Шевченко став знаковою, майже культовою фігурою у формуванні національної самосвідомості серед українців і його вплив на національну культуру залишається значним і до сьогоднішнього дня.

Якимось незбагненним феноменом є той факт, що Поет, який з'явився на світ понад дві сотні років тому, сприймається як наш духовний спільник і сучасник до сьогодення — і сприйматиметься так ще цілі століття. Його творчість є мистецтвом такого глибокого філософського змісту, що ми відкриваємо її для себе знову і знову, щоразу знаходячи нове, незвідане в його доробку. Кобзар умів заглянути в майбутнє, мав дар передбачення, часто торкався тем вічних.  

Сорок сім років... Чи не занадто короткий вік для людини? Саме стільки судилося прожити нашому Поетові. І він не просто прожив, він натхненно творив свою життєву книгу у пристрасному горінні за долю рідного народу, за долю «малих рабів отих німих», на сторожі яких поставив слово. Він так любив «свою Україну убогу», що за неї готовий був «душу погубить». Та погубив лише життя, душа ж лишилася нетлінною. Двадцять чотири роки кріпацької неволі, десять років заслання не зламали Шевченка. Він пройшов крізь страшну миколаївську добу, але проніс несхитну віру у прийдешнє, свою найбільшу любов і одержимість — свою Україну, минулу, реальну, омріяну.

Не гріє сонце на чужині,
А дома надто вже пекло. 
Мені невесело було 
Й на нашій славній Україні. 
Ніхто любив мене, вітав, 
І я хилився ні до кого, 
Блукав собі, молився богу 
Та люте панство проклинав. 
І згадував літа лихії, 
Погані, давнії літа, 
Тойді повісили Христа, 
Й тепер не втік би син Марії!