П’яту річницю Майдану на Старосамбірщині відзначили… ніяк
Про п’яту річницю цієї події на Старосамбірщині, схоже, забули. Ані тобі імпровізованого маленького Майдану перед "білим домом", на якому 5 років тому вирували пристрасті, ані традиційного для різноманітних державних дат покладання квітів до пам'ятників Т. Шевченку та С. Бандері. Пересічні мешканці "святкували" вдома, перед екранами телевізорів, лихословлячи теперішню владу за зловживання довірою людей та невиконання своїх обіцянок перед
народом. Тепер дехто соромиться згадувати про те, що й сам був активним учасником революції, що пліч-о-пліч із співвітчизниками тижнями мерз за себе, дітей, сім'ю, за надію на достойне життя у своїй, Богом даній країні. Мовляв, "розвели" нас помаранчеві. Більшість українців у революційній ейфорії була впевнена, що Юля та Вітя все зроблять самі: і корупцію подолають, і країну в рай перетворять. Цілком можливо, що останні теж так думали. Принаймні, стоячи на сцені перед сотнями тисяч народу та уявляючи, що "вхопили Бога за бороду". Перша помилка революції в тому, що ми віддали її здобутки в руки владі, яка, хоч і мала широку довіру та підтримку, але залишалася владою - одним із найбільш непередбачуваних явищ. Ми ж поїхали з Майдану і знову поринули у вир домашніх клопотів. І нехай діється Божа воля.
Другий прорахунок: ми не захотіли жити по-іншому. Корупція, халатність у виконанні своїх обов'язків міцно увійшли в усі сфери нашого життя, а ми й не стараємося чинити спротив цим ганебним явищам. Батькам студента вузу, який нічого не тямить в обраній спеціальності, легше дати викладачу 100 "баксів", аніж змусити сина вивчити предмет, або, чого доброго, переводити його в ПТУ, де з чада, цілком ймовірно, вийшов би добрий майстер чи швець. Хабарі стали невід'ємною частиною в галузі державного управління, правоохоронній системі, багатьох інших. І робиться це за мовчазної згоди тих, хто ще п'ять років тому відстоював на Майдані принципи справедливості та честі. Як сказав один мислитель, не бійся ворогів, бо в найгіршому випадку вони можуть тебе вбити, не бійся друзів, бо вони можуть тебе лише зрадити, а бійся байдужих, бо тільки за їхньої мовчазної згоди на світі існують зрада та вбивство.
Третє: чомусь українцям дотепер важко усвідомити, що на Майдані ми стояли не за Ющенка чи Тимошенко, а за себе. Ми самі собі створили свято волі, і вони були лише гостями на ньому. А тепер ті, хто недобрим словом згадує Помаранчеву революцію, лише паплюжать нашу честь і гідність, наші ідеали та національний духовний потенціал, який продемонстрували всьому світові 5 років тому.
Які спогади викликає у вас річниця Помаранчевої революції?
Отець Михайло Николин, парох Святомиколаївського храму (УГКЦ):
- Особисто мені Майдан приніс лише позитивні враження, згадувати які буду, певно, все життя. А Український дім для учасників Помаранчевої революції став Домом тепла і взаєморозуміння, незважаючи на те, що в ті дні немилосердно мело снігом. Зараз, згадуючи ті часи, я гордий за українську націю, яка в 2004-му показала свою єдність, а саме в ній - сила народу. Українці споконвіків усі важливі питання вирішували на всенародних вічах, а в Святому Письмі сказано: "Де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них". А якби довелося знову вийти на Майдан, я зробив би це без роздумів.
Володимир Горбовий, голова Старосамбірської районної ради:
- На жаль, п’ята річниця Помаранчевої революції - з присмаком передвиборчих перегонів. Народний Рух працював над тим, щоб революція відбулася. А щодо розчарування її результатами, то хочу нагадати українцям, що народ в 2004-му повстав не за когось, а проти брехні.
Микола Цепенда, голова Старосамбірської РДА:
- Відчуття, пов'язані із річницею революції, різні: від гордості - до розчарування. На Старосамбірщині ніяких заходів у суботу не було. Члени НСНУ відзначили День свободи на партійному рівні, організувавши збори.
Ольга Пупа, заступник голови районної ради:
- Особисто я на Майдані не була, але мої підлеглі, а я тоді керувала районним КРУ, діти брали участь у революції. Прикро, що змарновано її надбання, що надії людей не втілилися в життя. Але не все ще втрачено, адже українці 5 років тому перестали боятися. А районним політикам варто було б зібрати народне віче, щоб обговорити всі здобутки і втрати революції.
Ігор Макар, заступник голови райради:
- Мені пощастило побувати на Майдані. Спогади залишилися дуже приємні, хвилюючі. Тоді українці відчули себе людьми, особистостями, які мають права і можуть говорити те, що думають. Жаль, що районні політики прогавили річницю та ніяк не відзначили її.
Іван Стецик, працівник апарату райради:
- Я щасливий, що був одним із перших на Майдані в 2004 році. Той дух, що панував у столиці, просто треба було відчути! Після революції ми всі стали іншими. 22 листопада - це дійсно День свободи нашого народу.
Володимир Бачинський, депутат Старосамбірської районної ради:
- Я добре пам'ятаю той день - 23 листопада 2004 року, коли ми - перша делегація від Старосамбірщини в складі 9 осіб, о сьомій ранку прибули на Майдан. Тоді, безпосередньо перед нашою поїздкою, багато "доброзичливців" намагалися налякати нас, мовляв, повсюди на дорогах стоять патрулі, які не впускають автоколони до Києва, хоча ми, на щастя, з таким не стикнулися. Пригадую, що й у владних кабінетах Старосамбірщини наш задум теж не надто вітали, бо ще не знали, у що виллється ця "революція". Але, якби повернути той час назад, я б знову, не вагаючись, поїхав на Майдан. Думаю, мої друзі такої ж думки. Адже тоді ми захищали своє право на свободу та вільний вибір, боролися за демократію.
Василь КУХАР.
Другий прорахунок: ми не захотіли жити по-іншому. Корупція, халатність у виконанні своїх обов'язків міцно увійшли в усі сфери нашого життя, а ми й не стараємося чинити спротив цим ганебним явищам. Батькам студента вузу, який нічого не тямить в обраній спеціальності, легше дати викладачу 100 "баксів", аніж змусити сина вивчити предмет, або, чого доброго, переводити його в ПТУ, де з чада, цілком ймовірно, вийшов би добрий майстер чи швець. Хабарі стали невід'ємною частиною в галузі державного управління, правоохоронній системі, багатьох інших. І робиться це за мовчазної згоди тих, хто ще п'ять років тому відстоював на Майдані принципи справедливості та честі. Як сказав один мислитель, не бійся ворогів, бо в найгіршому випадку вони можуть тебе вбити, не бійся друзів, бо вони можуть тебе лише зрадити, а бійся байдужих, бо тільки за їхньої мовчазної згоди на світі існують зрада та вбивство.
Третє: чомусь українцям дотепер важко усвідомити, що на Майдані ми стояли не за Ющенка чи Тимошенко, а за себе. Ми самі собі створили свято волі, і вони були лише гостями на ньому. А тепер ті, хто недобрим словом згадує Помаранчеву революцію, лише паплюжать нашу честь і гідність, наші ідеали та національний духовний потенціал, який продемонстрували всьому світові 5 років тому.
Які спогади викликає у вас річниця Помаранчевої революції?
Отець Михайло Николин, парох Святомиколаївського храму (УГКЦ):
- Особисто мені Майдан приніс лише позитивні враження, згадувати які буду, певно, все життя. А Український дім для учасників Помаранчевої революції став Домом тепла і взаєморозуміння, незважаючи на те, що в ті дні немилосердно мело снігом. Зараз, згадуючи ті часи, я гордий за українську націю, яка в 2004-му показала свою єдність, а саме в ній - сила народу. Українці споконвіків усі важливі питання вирішували на всенародних вічах, а в Святому Письмі сказано: "Де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них". А якби довелося знову вийти на Майдан, я зробив би це без роздумів.
Володимир Горбовий, голова Старосамбірської районної ради:
- На жаль, п’ята річниця Помаранчевої революції - з присмаком передвиборчих перегонів. Народний Рух працював над тим, щоб революція відбулася. А щодо розчарування її результатами, то хочу нагадати українцям, що народ в 2004-му повстав не за когось, а проти брехні.
Микола Цепенда, голова Старосамбірської РДА:
- Відчуття, пов'язані із річницею революції, різні: від гордості - до розчарування. На Старосамбірщині ніяких заходів у суботу не було. Члени НСНУ відзначили День свободи на партійному рівні, організувавши збори.
Ольга Пупа, заступник голови районної ради:
- Особисто я на Майдані не була, але мої підлеглі, а я тоді керувала районним КРУ, діти брали участь у революції. Прикро, що змарновано її надбання, що надії людей не втілилися в життя. Але не все ще втрачено, адже українці 5 років тому перестали боятися. А районним політикам варто було б зібрати народне віче, щоб обговорити всі здобутки і втрати революції.
Ігор Макар, заступник голови райради:
- Мені пощастило побувати на Майдані. Спогади залишилися дуже приємні, хвилюючі. Тоді українці відчули себе людьми, особистостями, які мають права і можуть говорити те, що думають. Жаль, що районні політики прогавили річницю та ніяк не відзначили її.
Іван Стецик, працівник апарату райради:
- Я щасливий, що був одним із перших на Майдані в 2004 році. Той дух, що панував у столиці, просто треба було відчути! Після революції ми всі стали іншими. 22 листопада - це дійсно День свободи нашого народу.
Володимир Бачинський, депутат Старосамбірської районної ради:
- Я добре пам'ятаю той день - 23 листопада 2004 року, коли ми - перша делегація від Старосамбірщини в складі 9 осіб, о сьомій ранку прибули на Майдан. Тоді, безпосередньо перед нашою поїздкою, багато "доброзичливців" намагалися налякати нас, мовляв, повсюди на дорогах стоять патрулі, які не впускають автоколони до Києва, хоча ми, на щастя, з таким не стикнулися. Пригадую, що й у владних кабінетах Старосамбірщини наш задум теж не надто вітали, бо ще не знали, у що виллється ця "революція". Але, якби повернути той час назад, я б знову, не вагаючись, поїхав на Майдан. Думаю, мої друзі такої ж думки. Адже тоді ми захищали своє право на свободу та вільний вибір, боролися за демократію.
Василь КУХАР.
