14 жовтня, на свято Покрови, в далекому 1942 році на окупованій німецькими військами Західній Україні була створена унікальна в світовій історії армія – УПА. І дотепер світила науки всіх країн ламають голови над тим, як Українська Повстанська Армія – армія без держави - могла так довго чинити опір двом найбільшим тоталітарним режимам – нацистському та більшовицькому, крім того, бої довелося вести і з шовіністично налаштованими польськими партизанами. В ті часи прості українські хлопці та дівчата брали до рук зброю та свідомо йшли на смерть, бо знали: рідна земля не простить байдужості та ницої покори. Наші батьки та діди хотіли лише одного – аби нащадки не забули про їхню жертву. 
Саме день Покрови хирівська громада обрала для того, аби вшанувати невідомого широкому загалу героя Старосамбірщини, уродженця Мшанця, референта пропаганди ОУН-УПА Хирівського району Михайла Паращака на псевдо «Бойтур». Він загинув перед будинком місцевої «Просвіти» в роки національно-визвольної боротьби від більшовицької кулі. Саме на цій будівлі й встановили та освятили меморіальну дошку пам’яті оунівця. Та цьому передувала панахида в приміщенні «Просвіти» за участі священика УГКЦ о. Ігоря Петровича та УАПЦ – о. Тараса Микитина. Перед присутніми з короткими промовами виступили депутат Львівської обласної ради Олег Паска, хирівський міський голова Іван Голубець, голова РО КУН Володимир Васюта, член КУН Богдан Лапицький, знаний на всій Старосамбірщині хирівчанин Зенон Шандрович, кунівець Мирон Коваль, полковник Українського козацтва зі Львова Роман Наконечний. Проте увагу людей привернули розповіді бойових побратимів та родичів Михайла Паращака, а вони були дійсно вражаючими. Рідний брат упівця Левко Паращак не витримав напливу важких спогадів – заплакав, не соромлячись того, що перед ним стояли десятки людей. Адже біль душевний навіть час не хоче гоїти. Незважаючи на поважний вік, прийшла віддати шану побратиму і зв’язкова УПА Ганна Терлецька, яку більшовики взяли в полон разом із Михайлом неподалік Хирова. За її словами, пораненому референту не можна було залишатися в руках солдатів НКВС, адже він знав багато цінної для ворогів інформації про діяльність УПА на території Старосамбірського району. Вибір був невеликий: або ж втекти, що було практично неможливо, бо ж його поранили, або померти. Самогубство? І Михайло Паращак зробив так, щоб і совість залишалася чистою, і обов’язок перед Батьківщиною виконати сповна – він спробував втекти, хоча знав, що це не вдасться. Енкавеесівці застрелили його при спробі втечі. Разом з ним були ще два повстанці, імен яких історія не зберегла, однак пан Левко розповів, що 10 років тому бачив у районній газеті «Прикарпаття» оголошення, в якому хтось просив повідомити про двох рідних братів-повстанців, що безслідно зникли в буремні сорокові, на прізвище Дацько. Може, це і були ті самі товариші Михайла? Свої спогади про брата розповіла і його сестра Стефанія Терлецька. 
Під час панахиди в залі «Просвіти» горіли 50 свічок – як символ того, що рівно півстоліття тому в Мюнхені Богдан Сташинський вбив провідника ОУН-УПА Степана Бандеру. Вперше на Старосамбірщині для огляду виставили портрет ще одного славного уродженця Хирова, полковника УПА Михайла Гальо-Коника. Пам’ятну табличку «Бойтуру» відкрили під постріли козацької гармати Богдан Лапицький та брат Лев. Після цього в Народному домі школярі Хирівської ЗСШ подарували присутнім патріотичний концерт. До слова, районне козацьке товариство імені Б. Хмельницького пригощало всіх бажаючих справжнім кулешем та рибною юшкою, яку наші запорожці приготували на свіжому повітрі перед НД. 

Василь КУХАР.


 

Додати коментар


Захисний код
Оновити