ТРО "Телефакт"

Країна починається з кордону. І саме від того, наскільки цей рубіж захищений, наскільки він створює саме відчуття безпеки перед зовнішніми загрозами, залежить стабільність та спокій в державі. І хоча ми живемо у XXI столітті, коли серед сусідів Україна не має відвертих ворогів, а в Європі таке поняття, як кордон, практично нівельоване, - це не означає, що нам не треба бути пильними. Взяти хоча б таке явище, як нелегальна міграція. Уявіть, який потік охочих потрапити в ЄС хлинув би через наші терени, якби не доблесна прикордонна служба. У Нижанковицькому відділі Мостиського прикордонного загону побуваю не вперше. Сказати по правді, завжди цікавило, як воно - захищати рубежі держави від непроханих гостей. Зрештою, серед наших юнаків саме служба в прикордонних військах завжди вважалася елітною, тож кожному кортіло потрапити туди. Але щастило лише фізично міцним, здоровим хлопцям. Тепер прикордонну службу комплектують виключно контрактниками, але критерії відбору залишилися ті, що й були. Не така то легка ця служба, як декому здається, розповів заступник начальника ВПС "Нижанковичі" старший лейтенант Іван Баран, хоча на матеріально-технічне забезпечення роботи відділу гріх скаржитися. За його словами, на озброєнні нижанковицьких "зелених кашкетів" - УАЗИКи, мотоцикли, прилади нічного бачення і тепловізійні пристрої. Звісно, сусіди-поляки за сприяння Євросоюзу мають змогу ганяти на джипах, квадроциклах і навіть нести повітряне патрулювання на гвинтокрилі. Але не про це мова.
      Прикордонний відділ, утворений в 2009 році на базі прикордонних ділянок "Губичі" і "Нижанковичі", бере свій початок з далекого 1947 року. Відтоді тут чимало змінилося, але сам принцип: безпека кордонів Батьківщини - понад усе - залишився. Місцеві мешканці давно вже вважають "зелених кашкетів" своїми, і радо їм допомагають. Чим? Якби не нижанковичани, то хтозна, скільки нелегалів перебігли б у Європу. Люди, як тільки побачать когось підозрілого б межах селища, одразу ж сповіщають про незнайомця вояків. А вже ті з'ясовують, з чим на тутешні терени завітали гості. Найсвіжіший приклад: за інформацією, наданою сельчанами, вдалося оперативно у вересні 2009 року затримати п'ятьох молдаван, котрі збиралися емігрувати до Польщі, у жовтні цим же шляхом намагалися піти три грузини. Але нелегалами співпраця населення з прикордонниками не завершується. Оскільки на кожному кроці можна почути, що молодь - наше майбутнє, то службовці Нижанковицького відділу намагаються змалку прищепити основні засади захисту рідних рубежів юному поколінню. Для цього щороку на базі відділу проводяться змагання загонів юних прикордонників, створених на базі місцевої середньої школи, де директором Марія Керницька. У програмі турнірів - збирання та розбирання автоматів Калашникова, споряджання їх холостими набоями, перетягання каната та інші фізичні єдиноборства. Переможці, відповідно, одержують від керівництва відділу призи. Нижанковицький відділ не тільки роздає призи, але й сам одержує нагороди: за підсумками 2009 року відділ став кращим ВПС з питань прикордонної служби серед відділів Мостиського прикордонного загону, за що й одержав відповідний перехідний кубок. 
      Так сам взаємовигідно побудована і співпраця з місцевою владою, тобто сільською радою. Війт Богдан Ноджак завжди відгукується на прохання чимось підсобити, так само і він завжди допомагає "зеленим кашкетам" чим може. Не раз прикордонники приймали в себе працівників районного Народного дому, які привозили їм з райцентру музичні вітання. Але справжнє культурне шефство над Нижанковицьким відділом взяв народний артист України Євген Федорченко, до речі, виходець зі селища. Митець сприяє, як би це банально не звучало, підвищенню морального духу вояків та надихає їх ще ревніше оберігати рубежі неньки України. Ось і нещодавно він прибув поцікавитися життям та станом справ у рідному, як висловився сам, прикордонному відділі (стражем кордону колись був батько народного артиста). "Охоронці кордонів у роки давно минулі були першою стіною, перешкодою для загарбників", - розповів Євген Федорченко. Приїжджаючи сюди, він завжди згадує свого покійного тата… Цього разу в спілкуванні зі службовцями Нижанковицького ВПС митець зачепив давно наболілу для місцевості проблему: ось уже котрий рік влада обіцяє відкрити в селищі пункт пропуску, але через пасивність столиці справа ніяк не зрушить з місця. "Впевнений, - сказав артист, - що побудова митного переходу суттєво покращила б життя місцевих жителів, соціальну інфраструктуру. Майже всі необхідні передумови для зведення ще одного вікна в Європу тут є". А замість подарунка наприкінці візиту заспівав артист воякам кілька українських пісень. 
    Останніми роками варта в державній прикордонній службі стала більш схожою на роботу, аніж на військову. Адже, відбувши кількагодинну зміну, тобто відходивши власними ногами кільканадцять кілометрів вздовж кордону, чоловіки мають можливість поїхати додому, до сім'ї. Строковиків тут, як ми вже писали, немає. І це, на думку старшого лейтенанта Барана, спонукає людину більш відповідально ставитися до виконання своїх обов'язків, бо постійне перебування біля "колючки" розслабляло солдатів, вони лиш чекали, щоб відбути термін призову та повернутися додому. Найближчим часом в приміщеннях, де колись були казарми для військовослужбовців, почнуть обладнувати житло, розповів начальник ВПС майор Андрій Гартунг. 
    Допомагають нести відповідальну службу "зеленим кашкетам" Нижанковицького відділу чотириногі вояки - німецькій вівчарки. Вони тут - на особливих правах, мають власні "апартаменти" - вольєри та меню - спеціальний корм. За кожною собакою закріплений прикордонник-кінолог, який несе відповідальність за свою підопічну. Ніби в "Маленькому принці" Сент-Екзюпері: ми відповідальні за тих, кого приручили. 
    Сніг, якого за останні дні намело по коліна, не переставав падати, а прикордонники в темно-зелених жилетах крокували вздовж кордону, незважаючи на погоду. Тишу лиш час від час розривав гавкіт вівчарки з дивною кличкою Богема. І так кожного дня - десятки кілометрів пішки вздовж "колючого дроту" заради безпеки Вітчизни. 
Василь КУХАР.